Історичні поняття і терміни
Словник понять і термінів ( Всесвітня історія 7кл.)
Абат — настоятель католицького монастиря.
Алхімія — середньовічна наука, метою якої був пошук “філософського каменя” для перетворення різних металів на золото і срібло.
Анафема — відлучення від церкви, поєднане з прокляттям.
Арбалет — пристрій для метання стріл зі сталевим наконечником.
Асиміляція — злиття одного народу з іншим.
Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.
Астрологія — наука про зв’язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.
Ауто-да-фе —урочисте виконання вироку інквізиції.
Барон — васал короля, але не спадковий.
Бенефіцій — земельний наділ, що надавався королем чи іншим великим феодалом у довічне користування васалові на умовах несення військової чи адміністративної служби.
“Божий суд” — низка випробувань (вогнем, водою, залізом), після яких виносився вирок.
Бояри — великі землевласники в Київській Русі, Болгарії, Сербії, Московській державі, що передавали свої володіння у спадок.
Боярська дума — вищий державний орган Московського князівства з ХІV ст.
Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.
Бюргерство — повноправні мешканці західноєвропейського середньовічного міста.
Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.
Васалітет — система відносин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.
Ватикан — місто-держава на території Рима. Офіційна резиденція папи римського.
Велика хартія вільностей — один із головних законодавчих документів, який надавав право народним представникам контролювати короля.
Велике переселення народів — пересування в ІV – VІІ ст. германських, слов’янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.
Відродження (Ренесанс) — період, який знаменував перехід від середньовічної культури до нового часу; відмітна риса Відродження — гуманізм (людяність). Гуманісти зверталися до культурної спадщини античності.
Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, “північні люди”.
Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.
Віче — назва народних зборів у деяких країнах.
Вотчина — землі, які належали руським феодалам і передавались у спадок.
Ганза — торгово-політичне об’єднання купецтва; понад 160 німецьких міст на чолі з містом Любеком. Діяло в ХІІ – ХVІІ ст.
Гвельфи — прихильники пап у їхній боротьбі проти німецьких імператорів.
Герцог — великий територіальний володар; у феодальній ієрархії посідав друге місце після короля.
Гібеліни — прихильники німецьких імператорів у їхній боротьбі проти пап.
Гільдія — міський купецький союз.
Готичний стиль — напрямок в європейському мистецтві ХІІ – ХVІ ст. Для архітектури були характерними арки, великі вікна з різнокольоровими вітражами, легкі стіни, а сама будівля спрямовувалася догори з нескінченною різноманітністю форм.
Граф — 1) посадова особа, яка представляла владу короля в певному окрузі; 2) титул феодала.
Гріх — порушення в думках або діях Божої волі.
Громада — об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.
Гуситський рух — національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в першій половині ХV ст.
Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.
Джихад — священна війна, яку повинні вести мусульмани проти невірних.
Династія — декілька монархів одного роду, які заступають один одного при владі.
Дож — глава Венеціанської чи Генуезької республік; обирався довічно.
Домен — спадкове земельне володіння короля.
Донжон — багатоповерхова вежа, основна замкова споруда.
Духовно-рицарські ордени — об’єднання рицарів, головною справою яких було боротися проти ворогів християнської віри; присягалися не одружуватися та жити в бідності.
Епідемія — масове поширення інфекційної хвороби.
Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.
Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.
Єретик — поширювач єресі.
Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.
Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.
Інвеститура — право призначати вищих духовних осіб.
Інквізиція — церковний суд.
Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.
Католицизм (католицька церква) — всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть папа римський.
Комунальний рух — боротьба городян за самоврядування міст.
Коран — священна книга мусульман.
Куртуазія — правила рицарської поведінки.
Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право обирати імператора.
Лен — те саме, що фењд.
Лихвар — людина, яка позичає гроші під проценти.
Літопис — історичний твір, в якому події наводяться за роками, хронологічно.
Лорд — великий землевласник в Англії.
Магістрат — міська рада, орган управління міської комуни.
Мажордом — вища посадова особа при королях династії Меровінгів.
Мечеть — мусульманський храм.
Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.
Міняло — людина, яка за певну платню обмінює гроші.
Місіонер — проповідник християнства.
Містика — релігійне вчення, що передбачає безпосереднє спілкування з Богом.
Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спадково.
Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.
Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.
Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.
Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються тільки для задоволення потреб господаря, а не для продажу.
Оброк — плата залежних селян феодалам; буває продуктовою або грошовою.
Паломництво — подорож віруючих до святих місць.
Панщина — обов’язкові роботи селянина на землі феодала.
Папа римський — глава католицької церкви.
Папська область — територія держави папи римського в Середній Італії, що проіснувала до другої половини ХІХ ст.
Парламент — вищий законодавчий орган влади в деяких державах.
Патриціат — міська верхівка.
Патріарх — глава православної церкви.
Повинності — обов’язкові примусові роботи селян на свого феодала — оброк, панщина тощо.
Ратуша — будинок, у якому розташовувались органи міського самоврядування.
Реконкіста — відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених арабами.
Реформи — зміни, перетворення якихось сторін життя.
Саги — героїчні пісні вікінгів.
Сеньйор — старший землевласник, феодал; господар стосовно своїх васалів.
Собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духівництва в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.
Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов’язками, місцем у суспільстві.
Станова монархія — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймами тощо).
Судебник — збірник законів.
Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.
Схизма — розкол християнської церкви.
Таборити — представники радикальної течії гуситського руху.
Титул — почесне звання, пов’язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон тощо).
Турнір — рицарські поєдинки.
Унія — об’єднання, союз.
Феод — спадкове земельне володіння, що його сеньйор дарував васалові як плату за службу.
Феодал — господар феоду.
Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства.
Фібула — металева застібка, зроблена за зразком англійської шпильки.
Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.
Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.
Хартія — документ, в якому були записані правила і норми суспільного життя.
Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою, під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.
Хрестоносці — учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.
Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.
Централізована держава — країна, що управляється з одного центру, зазвичай королем.
Церква — об’єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.
Цехи — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей.
Чернечі ордени — організації ченців, підпорядкованих єдиному центрові та власному статутові.
Шаріат — збірник мусульманського права.
Шедевр — виріб, який мав виготовити підмайстер, аби скласти іспит на майстра.
Шерифи — королівські чиновники у графствах Англії.
Шляхта (від давньонімецького “шлахт” — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали “благородне” (рицарське) походження.
Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.
Ярлик (тюркською “указ”) — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.
Ярмарок — щорічний торг.
Термінологічний словник (історія України 9кл.)
Абсолютизм – форма державного правління, за якої монархові належить необмежена верховна влада. А. характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія.
Автономія – самоврядування певної частини держави (населення), що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавними законами.
Адміністративно-територіальний устрій – поділ території країни на окремі частини – адміністративно-територіальні одиниці (губернії, провінції, області, округи, повіти тощо), за якого створюються і діють органи державної влади та місцеве самоврядування.
Асиміляція – процес втрати раніше самостійним етносом (народом) чи якоюсь його часткою своєї культури, мови, традицій тощо внаслідок поглинення іншим, зазвичай численнішим, етносом (народом).
Виробничі відносини – суспільні відносини, що виникають між людьми в процесі матеріального виробництва.
Геополітика – політична концепція, яка пов'язує політику держави зі співвідношенням географічних факторів – розташування країни, розмір території, наявність природних ресурсів, густоти заселення тощо.
Дворянство – привілейована верства суспільства, землевласники.
Демографічний вибух – швидке зростання чисельності населення за відносно невеликий відтинок часу.
Діаспора – сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за кордоном.
Експорт – вивезення за межі країни товарів, цінних паперів, капіталів.
Еліта національна – активна група серед етнографічної маси людей, яка є носієм національної ідеї, веде перед у розвитку єднальних політичних цінностей, на ґрунті яких формується нація. Е.н. керує всією нацією, стоїть на чолі її політичних організаційних установ, творить певні культурні, моральні, політичні й організаційні вартості, що їх згодом засвоює вся нація.
Етнос – спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями; має власну самосвідомість і назву.
Ідеологія – система концептуально оформлених уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої окремих людей, соціальних верств, націй, суспільства, політичних партій та інших суб'єктів політичного життя.
Імперія – велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав і народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичного, економічного, соціального та культурного взаємозв'язків.
Імпорт – ввіз до країни товарів, цінних паперів, капіталів.
Індустріалізація – процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості.
Індустріальне суспільство – суспільство, в якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур.
Інтелігенція – робітники розумової праці, які мають спеціальні знання у різних галузях науки та культури (інженери, лікарі, вчителі, науковці тощо). І. формується з представників різних станів.
Капітал – термін, яким стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.
Маніфест – урочисте письмове звернення вищої влади до населення; письмове звернення суспільних організацій, політичних партій до суспільства або його окремих верств і груп з викладом своїх поглядів, програм, пропозицій та рішень.
Мануфактура – форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. М. передувала виникненню фабрик і заводів.
Менталітет – притаманний кожному народові спільний спосіб почувати, мислити, поводитися.
Модернізація – оновлення, вдосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, перероблення відповідно до сучасних вимог.
Монархія – форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи – глави держави, найчастіше спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену (абсолютну) монархію та обмежену (конституційну), за якої влада обмежується парламентом.
Наймані працівники – суспільна верства, яка, не маючи інших засобів до існування, крім власної праці, працює на власника, що володіє основними засобами виробництва.
Національне відродження – термін, який набув поширення у ХIХ ст. та уособлював процеси, пов'язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. Н.в. проминало декілька стадій, що визначаються вченими як фольклорно-етнографічна (період наукового зацікавлення), культурницька (формування національної свідомості) та політична (боротьба за незалежність нації). За своїм змістом і формою Н.в. було фактично націотворенням.
Національно-визвольний рух – боротьба народів за національну незалежність, економічну самостійність, духовне визволення і соціальний прогрес.
Нація – група людей, які мають спільні інститути і звичаї, почуття соціальної однорідності та спільного інтересу. Найхарактернішими ознаками Н. зазвичай вважаються єдина спільна мова чи близькі діалекти, спільна релігія, традиції та історія, спільне розуміння правди й кривди та більш-менш компактне територіальне розташування.
Опозиція – протистояння одних поглядів іншим.
Партія – політична організація, що виражає і захищає інтереси тієї або іншої суспільної верстви, групи і керує її політичною діяльністю.
Промислова революція – процес у розвиткові продуктивних сил суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактурного до машинного виробництва.
Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки і сприяння розвиткові власної промисловості й торгівлі.
Реалізм – одна з основних властивостей мистецтва і літератури‚ яка полягає у прагненні до правдивого об’єктивного відображення і відтворення дійсності у формах‚ що їй відповідають. У вужчому розумінні – течія в мистецтві‚ що протистояла модернізму та авангардизму.
Революція (соціальна) – докорінний переворот у житті суспільства, способі виробництва, науці.
Реформа – поступове перетворення, поліпшення будь-чого.
Ринок – економічна категорія, яка відображає відносини стихійного регулювання виробництва на підставі вільних цін та прибутки у масштабі світового господарства (світовий зовнішній ринок) країни (національний, внутрішній ринок), регіону (місцевий ринок); відносини, що складаються між товаровиробниками і покупцями з приводу купівлі-продажу, органічний зв'язок між виробництвом і споживанням.
Самодержавство – монархічна форма правління у Московській державі та Російській імперії у XVI – на початку XX ст., заснована на відносинах підданства та необмеженої одноособової влади.
Сервітут – установлена законом або звичаєвим правом можливість користуватися (частково чи спільно) чужою власністю. На правах сервітутів на українських землях селяни разом із поміщиками користувалися лісами, пасовищами, луками тощо.
Суспільно-політичний рух – своєрідна форма вияву політичної активності людських мас; спільна діяльність, об'єднання людей, що різняться своїми ідейними засадами, цілями та способами досягнення, чисельністю, роллю у політичному житті, мірою відповідальності потребам суспільного поступу тощо.
Товарне виробництво – форма виробництва, за якої продукти виробляються для продажу.
Традиція – звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися історично та передаються з покоління у покоління.
Фабрика – промислове підприємство, засноване на використанні системи машин; форма великого машинного виробництва.
Федерація – форма державного устрою; союз держав, що складається з державних утворень, які мають обмежений суверенітет.
Цензура – система державного нагляду за пресою та іншими засобами масової інформації.
Цивілізація – спільність людей, яка впродовж часу (зародження, розвиток, загибель або перетворення) має окрему територію, стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі, спільні духовні вартості та ідеали, ментальність
Шовінізм – крайня форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам усіх інших націй.
